Цивільне право в Німеччині

Цивільне право в Німеччині також називають приватним правом. Його основним джерелом є Цивільний кодекс Німеччини (Bürgerliches Gesetzbuch), доповнений іншими законами. Воно регулює відносини, у яких сторони загалом мають рівне правове становище. Договори укладаються, коли волевиявлення сторін збігаються. Вони можуть створювати обов’язки щодо оплати, постачання, користування або надання послуги. Багато договорів можна укласти без спеціальної форми, але для певних правочинів встановлено особливу форму. Зобов’язальне право охоплює договірні вимоги та обов’язки, встановлені законом. За певних умов той, хто порушив обов’язок або завдав шкоди, може бути зобов’язаний її відшкодувати. При цьому окремо перевіряють порушення обов’язку, шкоду, причинний зв’язок і відповідальність. Речове право регулює володіння та власність. Володіння означає фактичний контроль над річчю, а власність — її правову належність. Тому людина може володіти річчю, не будучи її власником. До спеціальних сфер належать, зокрема, право купівлі-продажу, орендне, сімейне та спадкове право. У кожній із них є власні поняття й типові процедури. Сімейні та спадкові справи в судах частково розглядають спеціалізовані підрозділи. Вимоги потрібно чітко формулювати й заявляти вчасно. Позовна давність означає, що після спливу встановленого строку зазвичай уже не можна успішно домогтися виконання наявної вимоги, якщо інша сторона заявить про давність. Точний початок строку та можливі випадки його переривання залежать від справи. Перед судовим розглядом часто доцільно надіслати письмову вимогу. У ній зазначають обставини, вимогу та розумний строк для виконання. Переговори, медіація та примирна процедура можуть допомогти уникнути судового спору. У цивільному процесі сторони викладають факти та подають докази. Суд вирішує заявлені вимоги й діє відповідно до процесуальних правил. Залежно від результату сторона, яка програла, може також нести судові витрати.